Головна

Афганістан у роки війни і після неї

Політика і позиції нового Афганістану всерйоз визначаються за 1992 р., коли активне втручання держав в справи цієї багатостраждальної країни рішуче скінчилося. Від того, схилиться Афганістан до ісламського фундаменталізму типу іранського чи вибере інший шлях розвитку, буде дещо залежатиме і в орієнтації тюрксько-ісламських республік колишнього Радянського Союзу. Яка ж ситуація в Афганістані?

У середині нашого століття, коли позбавлена своїх володінь в Індії Англія перестала грати скільки-небудь помітну роль в афганських справах, а спробували було потіснити її на Середньому Сході німці зазнали поразки у війні, СРСР перетворився на головного і найбільш впливового сусіда цієї країни, про що вже згадувалося. Сусідство такого роду зіграло свою роль і в сфері економіки (участь СРСР у будівництві ряду важливих промислових обєктів), і в області політики (заснований на договорі 1931 дружній по відношенню до нашої країни нейтралітет Афганістану), і в ідеологічній орієнтації. Після ліквідації монархії уряд М. Дауда явно орієнтується на радянську допомогу та сприяння, хоча і не дуже-то прагнула відкрити дорогу до влади для радикальних груп. Курс на неприєднання і незалежність країни був зафіксований в конституції 1977 р., закріпила в країні (нині ок. 19 млн. населення) парламентарний однопартійний режим, президентське правління. Однак контроль над армією Дауд встановити не зумів. Багато армійські частини опинилися під керівництвом радикально налаштованих офіцерів, що й призвело до військового перевороту в квітні 1978 р., внаслідок якого влада перейшла до Революційної ради, очоленому лідерами колишньої до того на напівлегальному становищі Народно-демократичної партії Афганістану (НД ПА).

У квітні 1978 р. була проголошена Демократична Республіка Афганістан, а в грудні того самого року між цією республікою та СРСР було підписано Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво, який ознаменував якісно новий етап у взаєминах між двома країнами. Нова якість зводилося до того, що Радянський Союз як би брав на себе роль політичного гаранта існування ДРА. У тому, що така роль була життєво необхідною для нової республіки, можна переконатися при знайомстві з наступним ходом подій. Справа в тому, що до радикальних перетворень Афганістан не був готовий. Відстала економіка, низький вихідний рівень розвитку, соціально-психологічна непідготовленість населення до трансформації, до того ж ще й глибокі коріння ісламу, що перешкоджали поширенню марксістскосоціалістіческіх ідей та ідеалів (при всьому тому, що самі мусульмани часто й охоче говорять про соціалізм, не можна не помітити , що для правовірних все це має значення лише остільки, оскільки основою основ продовжує залишатися іслам, нехай навіть трохи перекрашенный в соціалістичні тону), - все це звужувало соціальну базу НДПА до мінімуму. Спертися всередині країни цієї партії з її радикальними установками було майже ні на кого - і альтернативою стала опора на СРСР.

Але і це ще не все. Всередині НДПА існувала стійка ворожнеча між двома складовими її фракціями - хальк і Парчам. Ворожнеча була, що називається, не на життя, а на смерть. Незважаючи на всі спроби зверху і з боку (мається на увазі СРСР) погасити її, вона продовжувала палати. У вогні загинули жорстокої боротьби багато сотень, якщо не тисячі членів НДПА, що не тільки послабило партію, але й створило обстановку внутрішньої нестабільності в країні. У вересні 1979 р. керівник НДПА і Революційної ради Н. Таракі був скинутий і знищений його суперником X. Аміном, після чого була розгорнута кампанія переслідування прихильників Таракі. Схоже на те, що Амін схильний був протиставити підтримки СРСР будь-яку іншу зовнішню силу. Це і зіграло фатальну роль у його долі: в грудні 1979 р. в Кабул були введені радянські війська, президентський палац був оточений, Амін вбитий, а на чолі НДПА і Революційної ради став ще недавно колишній послом ДРА в Чехословаччині Б. Кармаль.

З цього моменту Афганістан опинився в вогні війни, яка тривала понад 13 років. Мова йде як про громадянській війні, так і про війну з введеними в Афганістан радянськими військами, чисельність яких була для цієї країни досить значною - близько 100 тис., не кажучи вже про технічне оснащення і армійської вишколі. Введення радянських військ до Афганістану було не тільки помилкою, а й грубим політичним прорахунком, а фактично - злочином колишнього радянського керівництва, який звик покладатися на силу.

Небажання познайомитися з країною та її історією, зневага до реальності призвели до безглуздої загибелі кількох десятків тисяч життів радянських солдатів, не кажучи вже про мільйон, якщо не більше, знищених сучасною зброєю афганців, про незліченні страждання афганського народу. Крім того, введення радянських військ не тільки відштовхнуло від СРСР більшість афганців, а й ще різкіше виявило слабкість соціального бази уряду в Кабулі. Запізнілі спроби виправити перекоси часів Таракі та Аміна не дали помітних результатів, як і заміна Кармаля новим президентом країни Наджібулли та термінова інстітупіоналізація влади (нова конституція, скликання парламенту, заклик до багатопартійної співпраці на широкій політичній основі і т. п.). Всі ці реформи, так само як і зміцнення досить добре оснащеної і навченій армії ДРА, дозволили НДПА утриматися при владі. Але дні її були пораховані.

Тривала війна призвела до нечуваним руйнувань, до знищення сотень і тисяч сіл, до руйнування міст, до масової міграції населення (до 3-5 млн. афганців перебували в якості біженців в сусідніх Пакистані та Ірані). Але головне - вона викликала різке зростання опору, зростання націоналізму в Афганістані, багаторазове посилення позицій різного роду фувдаменталістскіх, ісламсько-націоналістичних і монархічних політичних течій, які в ході збройної боротьби виявили себе в рамках різного роду племінних і політичних угруповань. Як відомо, боротьба завершилася в 1992 р. капітуляцією позбавився підтримки ззовні уряду в Кабулі. Сили збройної опозиції зайняли столицю Афганістану і встановили свою владу в країні. Як розвиватимуться події далі, покаже майбутнє. Можна сподіватися, що протистоять один одному збройні угруповання все-таки в змозі знайти спільну мову. Але одне можна сказати з усією певністю: роки війни зробили великий вплив на долі Афганістану. І чи не найважливішим результатом війни слід вважати зростання позицій ісламського фундаменталізму.