Держава в міжнародному економічному праві

У системі регулювання міжнародних економічних відносин центральне місце займає держава. В економічній області йому також належать суверенні права. Однак ефективне здійснення їх можливе лише при обліку економічної взаємозалежності членів міжнародної спільноти. Спроби домогтися економічної незалежності в ізоляції від співтовариства (автаркія) історії відомі, але ніколи не були успішними. Світовий досвід свідчить, що максимально можлива економічна незалежність реальна лише при активному використанні економічних зв'язків в інтересах національного господарства, не кажучи вже про те, що без цього не може бути й мови про вплив держави на світове господарство. Активне використання економічних зв'язків передбачає відповідне використання та міжнародного права.

Суверенна влада в економічній області здійснюється в рамках права як усередині країни, так і у зовнішній сфері. Проте абсолютний суверенітет у даному випадку не більше ніж фікція. Наприклад, держава не може дозволити собі довільне звернення з іноземними підприємствами, які мають важливе значення для його економіки. Неповага інтересів інших держав неминуче тягне за собою економічну ізоляцію і, отже, обмеження можливість реалізації суверенних прав.

У Хартії економічних прав та обов'язків країн 1974 сформульовано загальне положення: "Кожна держава має і повинна вільно здійснювати повний постійна суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами і економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію" (п. 1 ст . +2). Одночасно вказується, що економічні відносини регулюються низкою принципів, серед яких взаємна та справедлива вигода, співробітництво, сумлінне виконання зобов'язань.

МЕП в цілому відображає закономірності ринковій економіки. Однак це не означає обмеження суверенних прав держави у економічній сфері. Воно має право націоналізувати той чи інший приватну власність, може зобов'язати громадян репатріювати свої іноземні капіталовкладення, коли цього вимагають національні інтереси. Так, наприклад, надходила Великобританія в період світових воєн. США зробили це у мирний час, в 1968 році, з метою запобігання подальшого падіння курсу долара. Всі вкладення за кордоном вважаються частиною національних надбань.

Питання про роль держави в ринковій економіці набув особливої гостроти у наш час. Розвиток економічних зв'язків, глобалізація економіки, зниження прикордонних бар'єрів, тобто лібералізація режиму, породили дискусію про падіння ролі держав і правового регулювання. Почалися розмови про глобальне громадянське суспільство, підпорядкованому тільки законами економічну доцільність. Однак як авторитетні вчені, так і ті, хто практично бере участь у міжнародних економічних і фінансових зв'язках, вказують на необхідність визначеного порядку і цілеспрямованого регулювання.

Економісти часто зіставляють азіатських "тигрів" з країнами Африки та Латинській Америки, маючи на увазі в першому випадку успіхи вільної ринкової економіки, орієнтованої на активні зовнішні зв'язки, а в другому - стагнацію регульованої економіки.

Однак при ближчому розгляді виявляється, що в країнах Південно-Східної Азії держави роль в економіці ніколи не принижує. Успіх був обумовлений саме тим, що ринок і держава не протистояли одна одній, взаємодіяли а у спільних цілях. Держава сприяло розвитку національної економіки, створюючи сприятливі умови для ділової активності усередині країни і поза нею.

Мова йде про державно що спрямовується ринкової економіки. У Японії кажуть навіть про "-планово орієнтується ринкової економічної системи". Зі сказаного випливає, що було б неправильно викидати за борт досвід планового керівництва економікою в країнах соціалізму, включаючи досвід негативний. Його можна використовувати для визначення оптимальної ролі в національній економіці держави і зовнішніх зв'язках.

Питання про роль держави в ринковій економіці має принципове значення для визначення її ролі та функцій у міжнародних економічних відносинах, а отже, і для з'ясування можливостей МЕП.

Міжнародне право відображає тенденцію до розширення ролі держави у регулюванні світової економіки, включаючи діяльність приватних осіб. Так, Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 закріпила таку функцію дипломатичного представництва, як розвиток відносин у галузі економіки. Суттєве значення для розвитку економічних зв'язків має інститут дипломатичної захисту, що здійснюється державою стосовно своїх громадян.

Держава може безпосередньо виступати як суб'єкта приватноправових відносин. Отримала поширення форма спільних підприємств держав у сфері виробництва, транспорту, торгівлі та ін Засновниками виступають не тільки держави, а й їх адміністративно-територіальні підрозділи. Приклад - установлена прикордонними областями двох держав спільна компанія для будівництва та експлуатації мосту через прикордонний водойму. Спільні підприємства носять комерційний характер і підпорядковані праву країни перебування. Тим не менше участь держав надає їх статусу деяку специфіку.

Швейцарський федеральний суд в 1966 р. розглядав справу спільного підприємства. Взявши під увагу, що стороною в договорі про нього є Італійські державні залізниці, суд визнав майно підприємства "адміністративної власністю". Така власність має імунітетом від примусового виконання судового рішення. Але це не є перепоною для розгляду справи судом та винесення ухвали.

Такий лад не завжди влаштовує держави, і вони прагнуть уникнути повного підпорядкування спільного підприємства праву країни його знаходження. У цих цілях підприємство засновується міжнародною угодою, яка визначає його особливий статус аж до вилучення з місцевої юрисдикції. Таких випадків чимало у практиці взаємин арабських держав. Договірне оформлення спільних підприємств було характерно для взаємин соціалістичних країн.

Торкаючись ролі держави у міжнародних економічних стосунках, не можна не відзначити значення їх колективних органів - міжнародних економічних організацій. Ускладнення світової економіки зробило неминучим регулювання її на багатосторонній основі постійно діючих органами. Принципова основа у міжнародних економічних організацій та ж, що і у інших міжнародних організацій. Однак є і певна специфіка. У неполітичною сфері держави схильні наділяти організації більш широкими регулюючими функціями. Резолюції економічних організацій відіграють важливу роль, доповнюючи правові норми, що пристосовуючи їх до мінливих умов, а там, де вони відсутні, і замінюючи їх. Найбільш важливі економічні організації будуть розглянуті надалі.