Народно-визвольна війна і боротьба за створення Української держави

Народно-визвольна війна. У 1648 - 1654 рр.. на Україні розгорнулася всенародна визвольна війна, в результаті якої було створено Українську державу, на якісно новий щабель піднялося етнічна самосвідомість українського народу, зміцнилася ідея єдності з російським і білоруським народами.

Початком народно-визвольної війни українського народу послужило повстання запорізького козацтва, очолюване видатним державним діячем і полководцем Богданом Хмельницьким. Його життєдайним джерелом стали демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть, збереглися в роки поневолення і занепаду. Яскравим їх проявом стало створення Запорізької Січі. Це була справді «християнська козацька республіка».

Козацтво виступило ударною силою в роки визвольної війни. Історичною заслугою Б. Хмельницького було те, що він висловлював вікові прагнення і сподівання українського народу до тісного союзу з російським і білоруським народами і, очолюючи процес складання українськоїдержавності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість в тих умовах порятунку українського народу без його об'єднання з братніми народами, висловився за возз'єднання України з Росією.

Визвольна війна 1648 - 1654 рр.., Яка ставила головними завданнями повалення польсько-шляхетської влади, ліквідацію тяжкого феодально-кріпосницького гніту і створення Української держави, була найбільшим історичною подією в житті українського народу. Її головною і вирішальною рушійною силою було трудове селянство, яке виступало проти соціального гніту польських та українських феодалів-кріпосників та іноземного панування. Важливу роль грали союзники селянських мас - рядові козаки і міська біднота. Участь у визвольній боротьбі козацької старшини, середньої і дрібної української шляхти, православного духовенства, заможної верхівки міщан зумовлювалося їх прагненням ліквідувати національний, релігійний гніт і привілейоване становище іноземних поневолювачів.

Були створені великі народно-визвольні збройні сили, які завдали поразки польсько-шляхетським військам і звільнили більшу частину території України. Успіхи в народно-визвольній війні призвели до визволення українського народу від польсько-шляхетського політичного, соціально-економічного, національного, а також релігійного гніту.

Становлення української державності. Ще в ході визвольної війнина значній частині території України було ліквідовано державний апарат Речі Посполитої і здійснювався процес формування української державності. При цьому, однак, влада на звільненій Україні у своїх руках зосередили козацька старшина і інші українські феодали, вони забезпечили собі економічні і політичні привілеї, панівне становище в суспільстві, можливість експлуатувати селян, рядових козаків і міщан. Це здійснювалося за допомогою гетмановского правління і полково-сотенного устрою. У ході народної війни у визволених українських містах, містечках і селах створювалися органи влади, очолювані полковниками, сотниками, отаманами, які крім військових обов'язків виконували також адміністративні функції. Зразком для нового формується державного апарату України стали традиційні військові й адміністративні органи Запорізької Січі.

Вищим органом влади на визволеній території України була Військова (генеральна) рада, яка вирішувала найважливіші політичні, військові й господарські питання. Брати участь у Військовій раді формально мали право всі козаки, але фактично було дещо інакше. У ній брали участь генеральна (вища), полкову та сотенну старшини, а також частина рядового козацтва. Таким чином, забезпечувалося керівне становище в Військовій раді козацької старшини.Військовій раді належало право обирати гетьмана та генеральну старшину, а також зміщати їх з цих посад. Вона здійснювала верховний суд. У рідкісних випадках присутності на Військовій раді широких козацьких мас вона називалася «Чернецької» або «чорною». Тут явно виявлялися суперечності між козацькою старшиною і рядовими козаками, тому старшина воліла скликати вузькі старшинські військові ради. Керував Військовий радою гетьман, підтримували порядок на ній військові осавули.

Поступово влада військова, законодавча, адміністративна і судова зосередилася в руках гетьмана. Гетьману, зокрема, належало право керувати військом, чисельність якого в 1649 р. досягла 300 тис. Він стверджував рішення генерального суду, очолював старшинську адміністрацію, підписував універсали, накази, угоди та інші правові акти. При гетьмані складалася постійна рада, до складу якої входили генеральна старшина і частина полковників, вона була дорадчим органом. В міру зміцнення своєї влади гетьман все рідше скликав Військову і навіть старшинську раду, чаші радячись з вузьким колом своїх наближених. Місцем зосередження гетьманського управління був м.Чигирин, де проживав Б. Хмельницький, але столицею України гетьман неодноразово називавКиїв.

Центральним адміністративним і судовим органом, підлеглим гетьманові, був генеральний уряд (генеральна старшина). До його складу входили: генеральний (військовий) писар, генеральний скарбник, хорунжий, бунчужний, обозний, генеральні осавули і судді. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію, готував проекти універсалів, розпоряджень та інших актів. Генеральні осавули керували військами, іноді заміняли гетьмана під час військових дій. Генеральний обозний відав реєстром війська і організацією військового табору в поході, організовував облік населення на визволеній території. Фінансовими справами керував військовий або генеральний скарбник (підскарбій), у віданні якого перебувала Скарбового канцелярія, яка займалася бюджетом. Всі чини генерального уряд обиралися на Військовій раді під час виборів гетьмана. Як і гетьман, вони були найбільшими землевласниками України.

Звільнена частина території України у військово-адміністративному відношенні поділялася на полки, яких в 1649 р. було 16, а в 1650 р. - 20. Адміністративним центром кожного полку був найбільш розвинутий на даній території в економічному і культурному відношенні місто. Полковник керував полком за допомогою полкової старшини, яка призначалася полковником або обиралася козаками. Кожен полк ділився насотні. Кількість сотень у полках коливалося від 10 до 20 і більше. Сотник керував сотнею спільно з сотенна старшина: писарем, осавулом, хорунжим, отаманом. Сотника і сотенну старшину, як правило, вибирали козаки. У полкові та сотенні міста призначався городовий отаман. Таким чином, в полковому і сотенному пристрої об'єднувалася в одних руках військова та цивільна влада. У містах діяли і деякі органи самоврядування: у великих-магістрати, у менших - ратуші.

Судова система не була відділена від адміністрації. Її очолював гетьман, який стверджував вироки генерального і полкових судів по найбільш важливих справах, особливо вироки до смертної кари.

Органи влади, створювані в ході визвольної війни, в результаті стали знаряддям панування українських феодалів. Керівною силою українських феодалів виступала козацька старшина (гетьман, генеральна старшина, полковники, сотники і отамани). Захопивши землі та інші природні багатства, взявши у свої руки промисли і торгівлю, козацька старшина стала могутньою політичною і економічною силою. В клас феодалів входили також українська шляхта, вище православне духовенство і міський патриціат. Ці сили, спираючись наскладається державний апарат, протистояли селянству, козацької та міської бідноти.